Сьогодні на фасаді опорного закладу Соснівський ліцей з’явилися меморіальні дошки…
Сьогодні на фасаді опорного закладу Соснівський ліцей з’явилися меморіальні дошки… Холодний камінь, у якому назавжди закарбовані імена тих, чиї серця билися поруч із нами — у рідному краї, у стінах цієї школи, у простому щоденному житті… І які віддали свої життя за Україну.
Це більше, ніж пам’ять. Це — тиша, що говорить. Це — біль, який не стихає. Це — вдячність, яку неможливо висловити до кінця…
Сульжик Петро Олександрович…
Його життєва дорога починалася у Великих Селищах — серед тихих вулиць, рідної землі, знайомих з дитинства стежок. Він навчався, працював, будував сім’ю, виховував дітей… Жив так, як живуть тисячі — чесно, гідно, по-людськи.
Та війна змінила все…
У травні 2022 року він став на захист України. Став воїном. Став щитом для інших.
25 червня — останній бій…
Довгі місяці невідомості, болю, надії… Пошуки, що розривали серце…
І лише згодом — страшна правда… повернення «На щиті»…
Його дорога додому була найдовшою… але він повернувся… до рідної землі, до людей, які чекали, до пам’яті, яка не згасне ніколи…
Довмат Анатолій Володимирович…
Народжений у мальовничому поліському селі Вілля, він зростав звичайним хлопцем із великим серцем. Навчався у Соснівській школі, здобував професію у ДПТНЗ «Соснівський професійний ліцей», працював, будував своє життя. Був чоловіком і батьком — опорою для своєї родини, для чотирьох дітей, для тих, хто його любив і чекав…
Його руки знали працю, а серце — відповідальність.
Коли Україна покликала — він не залишився осторонь. Ще у 2016 році пішов захищати рідну землю. Пройшов крізь вогонь війни, дивився в обличчя небезпеці, тримав стрій там, де було найважче. Повернувся… але ненадовго.
У грудні 2022 року знову став до бою. Поранений, але незламний. Втомлений, але вірний. До останнього подиху — воїн…
28 квітня 2024 року його життя обірвалося на Донеччині…
Та не обірвалася пам’ять. Не згасла любов. Не стихла вдячність…
Під час відкриття меморіальних дошок зі словами підтримки та вдячності до присутніх звернувся Соснівський селищний голова – Микола Кот. Теплі слова пам’яті й шани пролунали також від директора опорного закладу Соснівський ліцей – Людмили Веремчук. Особливо зворушливими стали спогади однокласника Петра Сульжика — Козачка Миколи, який поділився щирими моментами шкільних років і дружби. Про життєвий шлях та людяність Анатолія Довмата проникливо говорила Валентина Аркадіївна Власюк, заступник директора з навчально-виховної роботи ДПТНЗ «Соснівський професійний ліцей» .
Сьогодні імена Сульжика Петра та Довмата Анатолія викарбувані на стіні ліцею. Там, де колись лунав їх дитячий сміх. Там, де починалося їхнє життя.
Тепер вони — у вічності.
Учні проходитимуть повз… і, можливо, ще не до кінця розумітимуть глибину цієї жертви. Але прийде час — і вони відчують: свобода має імена. Свобода має ціну. Свобода має обличчя…
Сьогодні було багато сліз… Багато мовчання… Багато сердець, що билися в унісон болю і вдячності…
Ми схиляємо голови перед родинами Героїв… Перед матерями, дружинами, дітьми… Перед їхнім болем, який неможливо виміряти словами…
А на стіні — імена…
І в кожному з них — цілий світ.
Життя. Любов. Боротьба. Жертва.
Герої не вмирають…
Вони стають світлом, яке веде нас далі…
Слава Україні!
Слава її Героям!
